Балада про вовків

Сл. і муз. Дмитро Гуцало

Зима біліла в саван вбрана,

Вечірні сутінки текли,

Мисливці йшли на полювання

Чи вже із полювання йшли...

Рушничні постріли упали

Так, як у тишу пада грім -

І трьох вовків уполювали

Мисливці у нічній порі...

 

Приспів:

Місяць зводився над світом

І зорі сходили у млі...

В які часи, в які століття,

В якім краю, в якій землі?..

​

Ножами шкури поздирали,

І з шкурами вовків отих

Перед мисливцями повстало

Таке, що й не розповісти...

Повстали з вовчих шкур скажених,

Повстали з вовчих шкур отих:

З одної шкури - наречена,

З шкури другої - жених...

 

Приспів.

 

Обоє у вінчаних строях,

Коштовні персні на руках,

Вродливі й молоді обоє,

І мертвий іній на бровах.

Між молодої й молодого

Зі шкури вовчої повстав скрипаль,

На грудях скрипка в нього,

Скрипаль смичок в руці тримав...

 

Приспів.

 

Ніхто, мабуть, про те не віда,

Хто наречена, хто жених,

Бо сталось у такі століття,

Що й сліду вже нема від них.

Що й сліду вже від них немає,

Як згадки вже нема, на жаль...

Та скрипаля того я знаю -

Я сам - отой смутний скрипаль!

 

Приспів.

 

Речитатив:

Заворожили ворожбити,

Зачаклували чаклуни

Колись нас трьох у цьому світі

Таки вони, таки вони...

Щоб ми були у шкурах завше,

Щоб вовчий здикували вік,

Щоб я не грав на скрипці,

Знавши лиш вовчий ритм,

Лиш вовчий ритм...

Мисливці нас уполювали

У лісі у зимовий час

І смерть людську подарували,

Зі шкур повизволявши нас...

​