Авагян, Олександр Беніамінович

12.11.1946 - 25.07.1988

Війна

Сл. і муз. Авагян

Рано заходило сонце за зелений гай.

Рано проводжали хлопців у далекий край.

Рано сумувать, юначе, та рано й дівчата плачуть.

Рано, бо життя того ще ранок,

Хлопцям воювати рано. Та війна...

Ніч розсиіпала зірки ясні, дивна, чарівна.

Ой, гулятимуть, ой, гулятимуть хлопці до рання.

Ходять хлопці — наче броди

Та й в останнє колобродять.

Наче раптом в небі темно стало:

Мабуть, хлопці місяць вкрали жартома...

Ой, ви, хлопці, злії хлопці місяць поверніть.

Ой, ви, хлопці, хитрі хлопці світло запаліть.

Ой, ви, хлопці, милі хлопці,

Славні хлопці, любі хлопці.

Ой, як кляті хлопці люблять палко,

Та й дівчатам хлопців жалко, бо війна...

У дівчат припухлі губи, сльози на очах,

Пам'ятайте, хлопці, любих в далеких краях.

Рано сонечко ставало, рано на коней сідали,

Рано, рано милих цілували, рано з ними розлучались.

Все війна... Тай з дороги пролунало:

"Ми в бою здобудем славу!"

А з села відповідали:

"Хоч голови були б з вами!"

Милі хлопці, любі хлопці,

Хитрі хлопці, кляті хлопці, славні хлопці...

Либідь

сл О. Булига муз: О. Авагян

Сосни не вірять в зиму –

Сосни завжди зелені.

Тихо лежу між ними,

Сосни шумлять до мене.

І тече у мені густо рибінь,

Я не знаю ні спек, ні вітрів,

Я - ріка русокоса Либідь,

Я - дочка русло-чара Дніпра.

Верби не вірять в літо,

Верби бліді в задумі,

Ніжно ховають віти верби

У синюю струмінь.

Я прудка в темно-донній глибі,

Я несу лодії крилаті,

Я - ріка, я - могутня Либідь,

Всіх земних бронзотілих антів.

Ночі стікають в роси,

Ранки виходять з бору,

Сонце із-за гір виносить

Дівчина яснозора.

Чуєш, серце моє, спасибі,

Дай ще вільги у сині вирам,

Я - сестра русокоса Либідь,

Трьох синів русло-чара Дніпра.

Камнеед

Александр Авагян

Я зеленый камнеед,

Камнеедом был мой дед,

Папа тоже камнеед,

Мамы не было и нет.

Я по камушкам ползу,

Мох зеленый погрызу.

Злые люди там и тут

Чебурашкою зовут.

Мне советует сосед:

Слушай, глупый камнеед,

Ты спокойно жуй траву,

Посмотри, как я живу.

Я попробовал траву:

Долго так не проживу.

Лучше камни на обед,

Потому что камнеед.

Чумацький шлях

Присвячення першому українському космонавту Павлу Поповичу
Муз. та вірші: Олександр Авагян

Їхали чумаки здалеку додому,
А над ними небо, мов дзеркальний дах.
Чумаки з возами відбивались в ньому,
Відбивався в нім Чумацький шлях.

Тим шляхом їхав дід, тим шляхом їхав прадід.
Чумацький шлях розкинув крила, наче птах.
Чумацький шлях — то наша доля,
Чумацький шлях — то наша пісня,
Життя і смерть несе до нас Чумацький шлях.

Вже давно немає шляху в край далекий,
Не співають пісню про страждання й біль,
Та лише зостався той відбиток в небі,
Зірки, мов розсипаная сіль.

Чумацький шлях веде у синє небо, в вічність,
Чумацький шлях проліг в безодню до зірок.
Чумацький шлях — то наша доля,
Чумацький шлях — то наша пісня,
Чумацький шлях — то є наш друг, то є наш Бог.

Запалила думка серце юнакові,
Туга покоління чумацьких дітей,
Розшукать по шляху те щастя зіроче,
Загнуздати зоряних коней.

Зоряні коні мчать у синє небо, в вічність,
Чумацький шлях веде в безодню до зірок.
Чумацький шлях — то наша доля,
Чумацький шлях — то наша пісня,
Чумацький шлях — то є наш друг, то є наш Бог.

Знав там, чи не знав те щастя чумакове,
Запалає вмить та й згасне в той же час,
Промайнув хлопчина блискавкою в небі,
Зіркою спалахнув та не згас.

Чумацький шлях, ти може став на зірку більше,
Тебе я бачу — ти із тисячі зірок.
Чумацький шлях — то наша слава,
Чумацький шлях — то наша єдність,
То наша доля, то є друг, то є наш Бог.

Чумацький шлях веде у синє небо, у вічність,
Чумацький шлях веде в безодню до зірок,
Чумацький шлях — то наша доля,
Чумацький шлях — то наша воля,
То наша слава, то є друг, то є наш Бог!

…Їхали чумаки здалеку додому…

1962

Ганка

Олександр Авагян

А в очах у хлопців вишні,
Ой, в очах у них світанки.
Ой, чом такі мальовані
Ходять біля тебе, біля тебе, Ганко?

Бачу я тебе здалеку,
З самого сивого краю,
Заморочу, заморочу
Як до тебе я, Ганко, заграю.

Про твої чарівні очі,
Про твої чудові коси.
Заморочу, заморочу,
Дам тобі чого не ждеш, не просиш.

В мене є доволі щастя,
Бігає за мною змалку.
Подарую половину,
Більшу половину, Ганко.

Степ широко, день високо
Краєм-шляхом та б’ють коні.
Я повернусь, ой, вернусь я,
Ти чекай на мене, Ганко!

1975

Зачекай

Олександр Авагян

Зачекай, зачекай на мене,
Десь далеко щастя не шукай.
Зачекай, зачекай на мене,
На своє кохання зачекай!
Подивись, як чекають діти,
Як чекає сонця синій гай.
Не журись і веселий вітер
Тобі усміхнеться, зачекай!

Приспів:
На перший сніг,
На весни цвіт,
На сонця світ,
На щастя зачекай!

Подивись, як буяє літо,
Як цвіте навколо рідний край,
Обернись, як сміються діти,
І поглянь на мене, зачекай!
Ну нехай буде, як прийдеться,
Ти мене розлукою не лякай.
Але, ой, ой, як серце б’ється,
Ну не йди, не треба, зачекай!

Приспів.

Зачекай, зачекай на мене,
Десь далеко щастя не шукай.
Зачекай, зачекай на мене,
На своє кохання зачекай!
Подивись, як чекають діти,
Як чекає сонця синій гай.
Не журись і веселий вітер
Тобі усміхнеться, зачекай!
Зачекай, зачекай на мене,
Десь далеко щастя не шукай.
Зачекай, зачекай, зачекай,
Зачекай, зачекай!

Зелене... лісове завжди зеленеє

Сл. і муз. Авагян

Зелене... лісове завжди зеленеє:

І віти, і трави, і смоляні сосни,

І небо, та й вітер в лісі теж зеленії.

Чи може сонце забарвить зелений туман?

Чи може місяць засмутить зеленеє?

Так, сонце зможе.

Так, місяць може.

Так, але я не сонце, ні.

Так, але я не місяць, ні.

Не розірвати зеленої мороки.

Олена! Очима злая, Олена!

Твої очі зелені, твої коси зелені,

І серце твоє для кохання зеленеє,

Чи вічно буде так воно зелене?

Чи може раптом для кохання розцвіте?

Ні, вічно не буде. Так, розвітне для кохання,

Так, але мене тоді вже не буде, ні.

Так, але барвинки вже в'януть.

Барвинки дуже яскраві, тому скоро гинуть.

Ми - квіти різної пори:

Над нами посміялась наша мати -

Зелена лісовина.

Постріляне небо

Сл. і муз. Авагян

Небо постріляне ясними зорями,

Чорними трубами, чужими долями.

Знав щастя бою з вогнем, з водою.

Конями шляхи бив

Та й задирався з долею насмерть.

Бавилися чужі хлопці:

З рушниць постріляли небо.

Крізь дірки - зірки у небі.

Світиться день, кидає промені,

Промені-зорі на мою долю,

На мою волю.

Чом засліпили карі очі?

Маю літати,

Місяць серпатий схопити руками,

Та й чорне небо розірвати на день.

Бавилися чужі хлопці:

З рушниць постріляли небо.

Крізь дірки - зірки у небі.

Чом на дворі така світла ніч?..

муз. Авагян

Чом на дворі така світла ніч?

Чом на серці моїм темно так?

Знаю, знову зірка упаде.

Не моя, чужая.

Гей, юначе, край,

Долі не чекай.

Гей, юначе, гей!

Кохання шукай.

А на дворі зорепад -

Марево зіроче,

Зажурився сивий сад

Та погляд дівочий.

Не сумуй, дівчино.

Не журись, юначе.

В деревах буя весняна кров,

А зірки, мов сльози щастя, так.

Крізь туман пливе блакитний сад

І чарівний погляд твій.

Гей, юначе, край,

Кохання стрічай.

Гей, юначе, гей!

Тільки не чекай!

Червоніє небокрай -

Марево зіроче.

Розчинився сивий гай

Та погляд дівочий.

Знов на дворі така світла ніч,

Знов на серці моїм темно так,

Знову, знаю, зірка упала.

Не моя - чужая...

Сова

Сл. та муз. Авагян

Сова в зачинене вікно

Влетіла і сіла на плече.

І важко кліпає очима.

Раптом несподівано

Довгу когтисту лапу

Простягнула

До серця мого і доторкнулась.

То була журба.

Думка червоним круком

Неприрученим билась у скроні.

Важкі, сковані руки,

Немов прибитії додолу долоні.

Варта! Вона не прийде, її немає.

Брами розбиті, мури зникають.

Кохання над містом.

Як зорі, прозоре намисто весни.

Кохання, який в тебе колір?

Чи ночі, весни, чи імені?

Чекання. Чекати даремно.

Я знаю. Я знаю, це зайве.

Невагомість

Сл. і муз.Авагян

Синя безодня

Розчинила шлях до втечі.

Шепіт стікає

У безодню, в порожнечу.

Щогли завісли в небі

Дощем за свідомість.

У синім сяйві

Причаїлась невагомість.

Невагомість серед ночі і дня -

То чекання, то передчуття.

А серед зірок

Сніг торішній в танець ходить.

Моє чекання

Тебе знову не обходить.

Чом синім трунком

Затопила очі повінь неуловима?

Наче думка, наче промінь...

Синя безодня

Розчинила шлях до втечі.

Шепіт стікає

У безодню, в порожнечу...

Новорічна

сл. і муз. Олександр Авагян

Тане у небі

Килим шляхів-доріг,

Квітами з неба

Падає білий сніг,

Розкриті очі

Дивляться в світ...

Сподівання...

Світла сповнений світ...

Світ блакитних марів,

Світ безмежних ланів.

Тихой ночі, ясної,

Наче сніг,

Лагідно сходить

На землю Новий рік.

Рік ще маленький,

Дитина - Рік,

Малі рученьки

Обнімуть землю

Пестливу...

Землю-мати ласкаву.

Добрий путь в новий день

Земле - мати людей!

Українське барокко

сл. та муз. Олександр Авагян

Бачиш, люба моя,

Місяць і ми двоє.

І серце б'ється, наче птах уночі,

І віддається по гаях луна.

Чуєш чи не чуєш?

Знаєш чи не знаєш?

Красень-ранок в росах сивих юнак

Прийшов, і ніч здивовано розтаяла.

Десь за вікном бродить сонце,

Десь полями ходиш ти одна,

Чекаю і зову на пісню,

Повертається сама - луна.

Щастя - твої коси,

Щастя бродить в росах,

І в твоїм серці відгукнеться весна,

Як повертається до нас луна.

Марія Оранта

сл. і муз. Авагян

Дика темрява морочить листопад,

Затопила жовте золото землі.

Сиве срібло розтіклося і зійшло,

Синім сяйвом спалахнув і згас Дніпро.

Розірвала морок ранкова зоря —

Запалила на соборах куполи,

Гнівне сонце у стрільчатеє вікно

Буйний струмінь — промінь в браму протягло.

Запалило, засвітило, розбіглось

Полум'я то чистим, золотим вогнем...

І раптом — очі...

Дивнії очі крізь тисячиріччя

Затурбовано глянули зверху,

Розкриті долоні і між ними — очі...

Очі тривожні тануть у серці,

Ллється у серце кохання... без краю.

Дарує кохання Марія Оранта.

Розлітались вранці сизі соколи,

Рознесли вогонь по краплі на крилах.

Так і я, в яких краях, в якій землі,

Де б не був, твоє кохання ніс, як птах.

Пили коні води Немана — ріки,

Все цвіло, дурман жахливо-чарівний.

Заморочила чаклунка лісова -

Незнайомая весна... на чужині.

Захопила, закрутила, розплескала

З серця кохання. Пустеє серце...

Пусте серце - серце без кохання,

Наче живе, але як мертве.

Загублене листя — люди без кохання.

Але стечуть води в сонячнім місті,

Ріднім краї, святій Софії:

Дарує кохання всім Марія Оранта!

Невінчане кохання

сл.і муз. Олександр Авагян

Ніч у трави нас завела,

Ніч вінок зірками сплела,

Місяць вилив світ, ясен-світ,

Папороті цвіт, зелен-цвіт.

Але немов сльоз благання

Те засмучене чекання,

Бо ніч перша і остання,

Чи дівочеє вагання,

Бо невінчане кохання.

Вітер-циган трави поклав,

Місяць трави зачарував,

Трави обняли, понесли,

Мов вода вінок навесні.

Мов вода вінок дівочий

Закружило до несхочу,

До "не треба", до "не можна",

До солоних губ, до крові,

До знесилля, щастя, болю.

Немов по воді розпливлись

Коси розпустились, розплелись,

На траву упала роса,

На щоку сточилась сльоза.

Але чари ночі тануть.

День іде і день настане,

Зорі щастя тануть, тануть,

Але то є світ кохання,

Світ надії, світ розлуки.

Я зберу руками росу,

Я зніму губами сльзу,

Через трави я понесу

Не руках чарівну красу.

Ти не заплетай косу.

Дума про Боженка

сл. і муз. Авагян

Гей! На червоне сонце

Хмари надходять чорні,

Гей! На червоне листя

Вітер посипав попіл.

Вітер посипав землю,

Земля червоно-чорна.

Осінь крокує долу,

Чорне червоним ділить.

Гей! Гей! На Вкраїні горе,

Гей! На Вкраїні лихо.

Гей! Зажурились хлопці,

Гей! Закрутили чуби,

Гей! Нема, хлопіці, батька,

Лише зосталися думи,

Думи про Боженка,

Що пив із криниці,

Що святив свої шаблі

У Дніпра водиці.

Гей! Гей! На Вкраїні горе,

Гей! На Вкраїні лихо.

Гей! Вже не треба батьку

Водиці із криниці.

Гей! Не підніме шаблі

Могутня правиця.

Гей! Шумлять осокори,

Плаче верба-дівчина.

Плач, молодий козаче,

Плач, мати-Україно.

Гей! Гей! Таращанці, лихо, гей!

Гей! Таращанці, горе, гей!

Гей! На високій кручі

Сосни стоять похилі.

Краплють гарячі сльози

У Дніпра сиві хвилі.

Гей! На червоне сонце

Хмари надходять чорні,

Гей! На червоний прапор

Вітер посипав попіл.

Гей! Таращанці, гей!

Гейі Не журись, козаче,

Гей! Бачиш, кінь твій грає.

Ще бродить вража зграя,

Ще свята помста буде,

Кров, ще та кров проллється,

Чорна та червона,

Ще запалає земля,

Земля червоно-чорна.

Гей! Гей! На Вкраїш горе.

Гей! На Вкраїні лихо.

У новорічну ніч

(Ліхтарі)

Сл. і муз. : Олександр Авагян

Де'д не є той край, але далеко,

Може вітер зна, той сон,

Де коси розплетені...

Чи той сон, чаклун-чарівник,

Що не прийде ніколи,

Чи то промайнув у вікні вагоннім...

Виплеснув день високо в небо сосни,

А між ними золотисті коси,

Коси розплетені...

Але де той край, я не знаю,

Але кожен день і час на нього чекаю.

Тихо спадає сніг далеко на півночі,

Змерзли сльози - зірки,

Скляний дзвін, плач зірочний,

Сумний олень затопив у сніг очі,

Розплескала заметіль

В білому смутку ночі коси розсіплетені...

В заметіль пронеслись білі лебеді,

Срібні, мовчазні пропливли...

Дивні легені сніжні...

Стогін, дзвін сивих брам

Заметіль приморочить.

Повінчали мене з тихим смутком ночі

Коси розплетені...

Але де той край, я не знаю,

Але кожен день і час шукаю на нього!

Де'д не є той край, але далеко,

Може вітер зна,

Чи лелеки принесли до нас.

У досвітній час той сон,

Де коси розплетені...

Заблукали ліхтарі у дротах трамваїв,

Заблукали ліхтарі, мов розкидана зграя,

Тихо в небо пливуть... До єдиної надії.

Тихо спадає сніг, дзвін тремтить

І плине в косах розплетених...

Де'д не є той край...

Чом на склі краплі?

Сл. Авагян

Муз. В’ячеслав Криштофович,

Чом на склі краплі розбилися взорами,

Чом ти не за кришталевими горами,

Сумна зоря?

Випали росами сльози непрошені,

Тугою очі твої припорошені,

Але, то - я...

Пташкою б'ється чекання дівочеє,

Щастя русалки тобі напророчили,

Щастя - то я...

Сумні красуні в вітринах повільно

Танцюють в незвичному танці, проходжу я,

Глянув - нема...

Ніч чарівна пригортає долонями,

Мавки шепочуть з зірками у косах,

Дивні, солодкі, пахучії віти,

Обличчя залите місяцевим світлом,

Світлом лунявим, хмілем повитеє...

Місяцеве...

Бардівські поетичні рядки Олександра Авагяна