Король Олег Леонидович
1967 р
Сирень
Олег Король
Я спал, ты принесла сирень,
Приснился мне забытый день:
С букетом мать идёт из школы
И тянутся за нею пчёлы.
Каникулы, свобода, грусть
И я один в начале лета.
Во сне проснуться я боюсь, -
Так пахнет счастьем от букета!
Спадает зной и входит в дом отец
И свёкол карамели,
И Гоголя четвёртый том
В его учительском портфеле.
Картошки одолжил сосед
И мать состряпала обед,
И младшего зову я брата: -
Олег, Олег, иди домой!...
...Развалины в лучах заката
И в них блуждает голос мой.
И осыпается со стен
Прах обгорелого раствора,
Иная жизнь наступит скоро,
Но прах не превратится в тлен.
...я спал ты принесла сирень
приснился мне забытый день...
Олег Король
а десь на споді пам`яті
у будинку з вікнами в літо
скальпелем першопочатку
розрізалась пуповина
простирадла болем пом`яті
мамина спроба радіти
моя спроба кричати
батькова - мати сина
а надворі зорі, як сніг у грудні
і як молитва, батькова порада,
будь людяним, синку, і вийдеш в люди
(неправда/правда)
а далі підгузки випрані
(немовлятам завжди сниться море)
і світ виростав на всі боки
від дотику очей-пальців
здатність пам`яті - стирати вибране -
іноді й там, де було добре -
ранок батьки мої перші кроки,
на стінах тіні старих акацій
а світ, як циганське весілля -
у бубни вигупував густо,
перевчав "либу" на "рибу"
витирав ніс у рукав
на небі повня висіла
немов підгнила капуста
і півень горлав до хрипу,
що жити вже час настав
а по зарубках зір, де трава по груди
повз вовчі лігва і левині прайди
потаємною стежкою виходять в люди
(неправда/правда)
осіння пісенька
попід тином осінь ходить
у брезентовім береті
одинокі перехожі п’ють туману каламуть
пахне вітром і землею на моїй сільській планеті
на моїй слизькій планеті,
яка мчить крізь дощ і тьму
попід тином осінь ходить,
нудить, загляда у шибку
і білизною звисає тихих звуків тепла мідь
мій сусід сьогодні знову
дістає стареньку скрипку
і вишаркує на струнах щось із бахівських століть
попід тином осінь ходить,
попід школою і клубом
своє вицвіле намисто розсипає у саду
я крихку сусідську скрипку слухаю невмілим слухом
скоро їй обридне плакать —
вляжеться — і я піду
попід тином осінь ходить
у брезентовім береті
одинокі перехожі спльовують туманну муть,
а облуплені герої
на гранітнім постаменті
щось у цьому злому світі намагаються збагнуть
лютнева пісенька
у цього лютого застуди-місяця –
колючі вилиці, холодні вулиці
все перемелеться, все переміситься
і до щоки твоєї хтось притулиться
нашепче стишено сльозинку-вісницю,
що запізнилася весна-облудниця,
і залишилися застуді-місяцю —
колючі вилиці, холодні вулиці
у цього лютого заброди-місяця
ми — напророчені, навік приречені
у срібних сутінках так легко мріється
і тиша-звідниця огорне плечі нам
і по-дитячому в майбутнє віриться,
а по-дорослому — усе забудеться
і залишаються заброді-місяцю
колючі вилиці, холодні вулиці
і хай не нами писано лібрето
світання на фарбованій стіні
блукатимуть по київському гетто
мої сумні застуджені пісні
у діда Миколи повно роботи —
небо неметене, зорі мляві
не спиться діду — життя напроти
котом приблудним дріма на лаві
потріскана груба журбу розтопить
по хаті жмурки духу нічного
і хмари наче трипільські розкопи
а доживати нема для кого
розвіртуалення
а прикинь, пересічемося з тобою на якійсь party
ну там віршики, бренькання, всі у вінках лаврових
потиснемо руки (долоні твої вогкуваті)
представлюся — Той, ти здивовано вигнеш брови
але і ти, погодься, на свій аватар схожий мало
як казала одна поетка — і аватари у нас по Фройду
присядемо поряд, я дорізатиму сало
а ти розливатимеш дамам солодку воду
і когось з початківців пошлють за парою літрів
(тверезі поети — що може бути у світі гірше?)
і ми потихеньку нацокаємося до верлібрів,
зате буде над чим посміхнутись і при чому тут її вірші
і всі гуртом шукатимемо сенс життя в осінньому листі
а ти розкажеш, що в тебе діти, рибалка і дружина-лікар
а потім ми довго лякатимемо нічних таксистів
і порозходимося ночувати по своїх спальних ніках
а всезнаючі ангели, особливо той, що у них по віршах
гомонітимуть довго про химерну людську природу
але нерозбірливо і якось все тихше.. тихше..
а тобі присниться поетка.. але це вже знову по Фройду
* * *
забута пісенька
від вітру долоні жовкнуть
стають неслухняними пальці
і знову холодний жовтень
зриває картон декорацій
стежки засипає листом
ганяє в саду дерева
свистить розбійницьким свистом
на вулиці день жовтневий
ой свистом, свистом,
мій кониченьку, свистом
та щоб не запала
та доріженька листом
печаль моя, сива мати,
чого так здавило груди
я вийшов з твоєї хати
і в душу війнуло груднем
і біло зробилось в полі
та кінь мій все біжком-біжком
а щоб він не брів поволі
не западь доріженька сніжком
ой біжком, біжком,
мій кониченьку, біжком
та щоб не запала
та доріженька сніжком
ой свистом, свистом….
ой біжком, біжком…
* * *
ПИСЬМА РИМСКОМУ ДРУГУ
(Из Марциала)
*
Нынче ветрено и волны с перехлестом.
Скоро осень, все изменится в округе.
Смена красок этих трогательней, Постум,
чем наряда перемены у подруги.
Дева тешит до известного предела -
дальше локтя не пойдешь или колена.
Сколь же радостней прекрасное вне тела:
ни объятье невозможно, ни измена!
*
Посылаю тебе, Постум, эти книги
Что в столице? Мягко стелют? Спать не жестко?
Как там Цезарь? Чем он занят?
Все интриги? Все интриги, вероятно, да обжорство.
Я сижу в своем саду, горит светильник.
Ни подруги, ни прислуги, ни знакомых.
Вместо слабых мира этого и сильных -
лишь согласное гуденье насекомых.
*
Здесь лежит купец из Азии. Толковым
был купцом он - деловит, но незаметен.
Умер быстро: лихорадка. По торговым
он делам сюда приплыл, а не за этим.
Рядом с ним - легионер, под грубым кварцем.
Он в сражениях Империю прославил.
Столько раз могли убить! а умер старцем.
Даже здесь не существует, Постум, правил.
*
Пусть и вправду, Постум, курица не птица,
но с куриными мозгами хватишь горя.
Если выпало в Империи родиться,
лучше жить в глухой провинции у моря.
И от Цезаря далеко, и от вьюги.
Лебезить не нужно, трусить, торопиться.
Говоришь, что все наместники - ворюги?
Но ворюга мне милей, чем кровопийца.
*
Этот ливень переждать с тобой, гетера,
я согласен, но давай-ка без торговли:
брать сестерций с покрывающего тела
все равно, что дранку требовать у кровли.
Протекаю, говоришь? Но где же лужа?
Чтобы лужу оставлял я, не бывало.
Вот найдешь себе какого-нибудь мужа,
он и будет протекать на покрывало.
*
Вот и прожили мы больше половины.
Как сказал мне старый раб перед таверной:
"Мы, оглядываясь, видим лишь руины".
Взгляд, конечно, очень варварский, но верный.
Был в горах. Сейчас вожусь с большим букетом.
Разыщу большой кувшин, воды налью им...
Как там в Ливии, мой Постум,- или где там?
Неужели до сих пор еще воюем?
*
Помнишь, Постум, у наместника сестрица?
Худощавая, но с полными ногами.
Ты с ней спал еще... Недавно стала жрица.
Жрица, Постум, и общается с богами.
Приезжай, попьем вина, закусим хлебом.
Или сливами. Расскажешь мне известья.
Постелю тебе в саду под чистым небом
и скажу, как называются созвездья.
*
Скоро, Постум, друг твой, любящий сложенье,
долг свой давний вычитанию заплатит.
Забери из-под подушки сбереженья,
там немного, но на похороны хватит.
Поезжай на вороной своей кобыле
в дом гетер под городскую нашу стену.
Дай им цену, за которую любили,
чтоб за ту же и оплакивали цену.
*
Зелень лавра, доходящая до дрожи.
Дверь распахнутая, пыльное оконце.
Стул покинутый, оставленное ложе.
Ткань, впитавшая полуденное солнце.
Понт шумит за черной изгородью пиний.
Чье-то судно с ветром борется у мыса.
На рассохшейся скамейке - Старший Плиний.
Дрозд щебечет в шевелюре кипариса.
Mарт 1972
Сочинения Иосифа Бродского.
Пушкинский фонд. Санкт-Петербург, 1992.
музика і виконання - Олег Король, слова - Тарас Федюк
А
/ а прикинь, пересічемося з тобою на якійсь party / розвіртуалення / Универсальная лирика /
В
/ від вітру долоні жовкнуть / Универсальная лирика /
Д
/ дощі у квітні, як рахівники в чоботях / Универсальная лирика /
К
/ коли наша крихка механіка неможливості_жити_порізно / Универсальная лирика /
Л
/ любощі літом вологі і нерухливі / *** / Медитативная лирика /
Н
/ насупиться і насиплеться, мов пір`я стареньких янголів / Универсальная лирика /
П
/ поет за тридцять - рідко бонвіван / Универсальная лирика /
/ попід тином осінь ходить / осіння пісенька / Универсальная лирика /
/ прокидаюсь від стогону літньої зливи / Пейзажная лирика /
Т
/ тіні свої зі стін познімає складе вп'ятеро / *** / Универсальная лирика /
У
/ у діда Миколи повно роботи / Универсальная лирика /
/ у цієї країни вже відбирали майбутнє / до річниці інавгурації / Универсальная лирика /
/ у цього лютого застуди-місяця / лютнева пісенька / Универсальная лирика /
Ц
/ ці села забілили і задули / Универсальная лирика /