КАЛИНОВА ДОЛЯ.
Василь Ковтун

Біля страшного згорбленого тину
Господар неба посадив калину,
Насипав на гілля зелене листя -
Хай звеселяє дівчина обістя.

Густе волосся причесав рядками,
На кожну гілочку - кубельце з ягідка́ми,
Посеред листя - недоспілий цвіт -
Хай посміхнеться притино́вий світ.

В коріння влив тепленької водиці,
Присипав ніжно оберемком глиці,
Щоб вітер буйний не зламав калину,
Тихенько нахилив і прив’язав до тину.

Чому ж так дивно взяв їх спарував,
Їм не повідав, нікому не сказав,
Чи то так треба, чи то така біда?
Та не змінити вже божого труда.

От і з’єднались біля дороги разом
Два протиріччя сповнені наказом,
Про незбагненну сповідають суть,
Красу і немічність знедолені несуть.

Та тільки кажуть, що з тієї пари 
Зійшли у небуття небесні чари,
Бо потрудилась молода калина, 
Щоб оживити згорбленого тину. 

До нього тісно й ніжно притулилась,
Не згидувала, низько нахилилась,
Гіллям вчепилась, потягла з собою -
І горб здолала тією боротьбою.

Тепер живуть своїм чудним кублом,
В добрі зігріті тішаться теплом,
Одне за одним дружно доглядають,
А попід тином діти підростають.

14.02.2012р.