Мадей Александр Викторович (Моцарт)
18 мая 1973
Не забувай
Не забувай мене, не забувай
В години смутку, чи хвилини втіхи.
Хай пам’ять серце гоїть наче ліки.
Не забувай мене,
не забувай.
Не забувай мене, не забувай.
Хай літо у біді тебе розрадить,
Що дарувало нам усі принади
І зими наші теж
не забувай.
Не забувай мене, не забувай
У радості, чи у своїм одчаї.
Хай обійдуть тебе усі печалі.
Не забувай мене,
не забувай.
В морозну днину пам’ятай мене,
У літню спеку, чи весняну повінь.
Кохання наше, наче перший промінь,
У пам’яті ніколи
не помре.
Не забувай…
Ви чуєте
(на вірші Миколи Вінграновського)
…Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!
Я жду вас, товариство, як епоху!
Не дай вам бог його в мені збудить…
Не кваптеся, беріть мене потроху.
Спочатку губи, руки і чоло,
А потім очі, ноги і легені,
Здається, зайвого у мене не було —
Оце і все, що в мене… будьте певні!
Несіть мене! Пора прийшла якраз!
На досвітку її літак прикрилить…
Скажіть їй, що мене не буде довгий час
І що мене надійно руки вкрили.
Скажіть їй так: вночі знайшли мене,
Лежав на серці всі останні ночі,
Іще одне! Малесеньке одне:
Сховайте для поетів мої очі.
А руки мої дайте літакам…
Легені — вітру… А чоло — блакиті…
Віддайте губи хвилям і волам,
А ноги квітам, щоб ходили квіти.
Оце і все… Услід мені візьміть
Багряну орхідею у відерці…
Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!
Він спить, мій звір! Прекрасний звір у серці!
1961
Послание другу
С Владимир Каверин, Игорь Деменчук,Володимир Сурай, Svitlana Suray, Виктор Стребежев, Светлана Шаханова и Ігор Кантимир.
Ми ще навіть не підозрювали, що ця зустріч для когось стане останньою... — с Игорь Деменчук, Владимир Каверин, Сергей Зосимов и Светлана Шаханова.
Воспоминания из детства
Все чаще по ночам мне детство стало сниться,
Накатит – хочешь вой, а хочешь водку пей.
Воспоминанья те собрать бы по крупицам
Из памяти моей, из памяти моей.
Вот тут меня ведут за руку папа с мамой,
Сначала в детский сад, потом - аттракцион.
Я счастлив, я герой из детского романа
Плыву на корабле. Ах, как прекрасен он!
Мы спорили всерьез, красивее чья мама,
Чей папа может враз всех силой уложить.
Компот не буду пить, я с детства был упрямый,
Но школа, первый класс и с этим надо жить.
Мы так из октябрят стремились в пионеры,
Вступали в комсомол под громкое «Ура!».
А после по чуть-чуть нам возвращали веру
И мы смогли войти в свой самый первый Храм.
Мы многого тогда еще не понимали,
Кто прав, кто виноват, кто лжец, а кто пророк.
Писали «Мы за мир!», хоть сами воевали,
Но главный впереди нас ждал еще урок.
Все чаще по ночам мне детство стало сниться,
Накатит – хочешь вой, а хочешь водку пей...
Листаю как роман страницу за страницей
Урок с названьем "жизнь" я в памяти своей.
01.06.2016
Пам’яті Назарія Яремчука
Минають дні, минають ночі,
Летять у вирій мов птахи.
Лише душа ще й досі хоче
Їх повернути хоч на мить.
Минають дні, літа зринають,
Мов запізнілий перший сніг.
І солов’ї вже не співають –
Для пісні не знаходять слів.
Пісне, єдина моя,
Пісне, відрада у тузі,
Пісне, молитва свята
Молюся на тебе, молюся.
Спливають дні невпинним плином,
Неначе долі кораблі,
Але опущені вітрила
І б’ється Прут об береги.
Минають дні, життя згорає,
Немов зоря у небесах.
І тільки пісня не згасає,
Живе відлунням у серцях.
Пісне, єдина моя,
Пісне, відрада у тузі,
Пісне, молитва свята
Молюся на тебе, молюся.
Тече вода не зна зупинку,
Черемошу стрімка вода.
А тіло прагне вже спочинку,
Та рветься пісня в небеса.
Минають дні, минають ночі,
Летять у вирій мов птахи.
Іще душа співати хоче,
А тіло каже: «Час іти».
26-28.11.1995
Ну вот, опять зима, опять большая стужа,
Во всех домах темно, чернеют глыбы льда.
И ранят холода мою больную душу,
Уходят поезда и стынут города.
И знаю, нам с душой теперь не отогреться.
Какое там тепло, когда любовь ушла.
И робко так она заглядывает в сердце,
А там опять зима, холодная зима.
Но есть одно окно, в нем огоньки мерцают,
Согреться можно там и отыскать уют.
Да только нас с душой туда не подпускают,
Там ангелы живут, там ангелы живут.
А мне бы в этот дом, чтоб попросить прощенья,
Чтоб отмолить грехи и снова полюбить,
И может быть тогда мне будет озаренье
Как эту зиму нам с душою искупить.
Ну вот, опять зима...
28.05.2016
Прощальная песнь
Уходит наше время понемногу,
Уйду и я, как в море корабли
В последний раз неведомой дорогой
За край Земли, за край Земли.
Друзья мои, печалиться не надо
Когда на борт возьмет меня Харон.
За Стиксом ждут давно меня Наяды
И сладок сон, и сладок сон.
Испив воды из рук прекрасной Менты
Я песни буду петь до хрипоты.
И может быть сорву аплодисменты
богинь судьбы, богинь судьбы.
И вопреки всему и всем укладам
В преддверии, быть может, майских ид
Я к вам вернусь в стихах или балладах,
Друзья мои, друзья мои.
25.06.2016
пам'яті Героїв Крут (ЦПК, Чернівці, 30.01.2018)
Олександр Мадей -
"Крути"
Ой не поле то, не поле,
Не широке, не широке,
Ой не гори то, не гори,
Не високі, не високі.
То не мати сива плаче,
Над могилою ридає,
То Вкраїна синьоока
Із героями прощає.
Мати сина проводжала
І ховала біль розлуки.
Воювати за Вкраїну
Попід Крути, попід Крути.
За Вітчизни вічну славу,
За омріяну свободу.
Мати сина проводжала
До походу, до походу.
Чорна орда Муравйова
Налетіла, наче круки,
Воювати Україну
Попід Крути, попід Крути,
Воювати Україну,
Що підняла стяг свободи,
Воювати добровольців,
Цвіт вкраїнського народу.
Бились славно юні хлопці,
До загину, до загину,
Полягли всі, як єдиний,
За Вкраїну, за Вкраїну.
А голубка сизокрила
За крайнеба заглядає –
Мати сина із походу
Зустрічає, зустрічає.
Ой не поле то, не поле,
Не широке, не широке,
Ой не гори то, не гори,
Не високі, не високі.
То не тільки сива мати,
Над могилою ридає –
Вся Вкраїна синьоока
Із героями прощає.
Мої гори
Десь у просторі і часі
Де лежать завжди сніги,
Де, немов іконостаси,
Срібні гори навкруги,
Там, де ніч темніша ночі,
Там, де день світліший дня,
Там, де сонце ріже очі,
З небом сходиться земля,
Де шалені вітри віють,
Найяскравіші зірки,
Повний місяць променіє,
Де стежини не знайти,
Там, де лід міцніш за кремінь
І прозоріший за скло,
Де лунає вітру регіт,
Де з добром межує зло,
Де туманом оповиті
Скелі-привиди стоять,
Там, де взимку і уліті
Гори заревом горять,
Де підхоплений вітрами
Ввись здійнявся дивний птах,
Моє серце заблукало
На засніжених хребтах.
13.06.1994
Посвящение Владимиру Высоцкому
Где-то в мире, где ветры бушуют и нету покоя,
Там, где вьюги завьюжили, всё окуная в снега,
Ты идёшь напрямик через белое, снежное поле
И в безмолвии глухо шумит над тобою пурга.
Колокольни твои почернели от скорби и боли.
Только колокол медный всё так же натужно гудит,
А над пропастью где-то твои утомлённые кони
Всё несутся, пытаясь тебя оторвать от земли.
Ты от солнца ослеп, стал глухим от гудения ветра,
Всё, что видел и слышал и знал, изменилось давно.
Ты решил умереть, чтоб остаться живым человеком,
Ты решил уцелеть, чтоб остаться… смертям всем назло.
Стая серых волков вновь укрылась в лесу от погони,
Защищая щенков от бессмысленной травли людей.
И всё так же несутся твои привередливо кони
Обгоняя ветра, разгоняя пургу и метель.
Оборвалась струна… и осталась гитара калекой,
Ты ушёл, нам оставив охрипшие песни свои.
Кто-то тихо сказал: «Как же так, был и нет человека,
Лишь со старых бобин его голос устало хрипит?»
Всё, что спеть не успел – за тебя допоют поколенья
И доделать сумеют всё то, что тобою не до…
И услышит глухой, и прозреет слепой (без сомненья),
Когда мир посетят твои вера, надежда, любовь.
Пісню цю на вірш Ігора Піголя присвятив першому з буковинців, що загинули у війні з московитами В'ячеславу Пелехатому та всім, хто що тепер "боронять Неньку з-під неба".
У В'ячеслава залишились чудові сини. Старший Максим пішов стежкою тата і військова форма йому до лиця - майбутній офіцер.
"Не загинув я, просто заснув..."
Вірш - Ігор Піголь, музика і виконання - Олександр Мадей
Не загинув, я просто заснув,
Відпочину – і знову до бою!
Чуєш, вітер зненацька подув?
Це брати мене кличуть з собою.
Там високо в горі, на блакитнім плацу,
Командири шикують нас в сотні,
Ми такі ж, як були, тільки плечі в пуху,
Це від крил, що тріпочуть на сонці.
Ми усі тут, гуртом, у єдиній сімї,
З нами Бог, а кого нам ще треба!
Не сумуйте за нами, тепер на віки,
Ми боронимо Неньку з-під неба!
Наша кара для ворога буде страшна,
І живі з них позаздрять вже мертвим,
Не насмілиться більше московська орда,
Колобродити чоботом стертим!
Не загинув, я просто заснув,
Відпочину – і знову до бою!
Чуєш, вітер зненацька подув?
Це брати мене кличуть з собою…
Был Бог-отец и было много света,
В Эдеме сад под райским солнцем рос,
Но не было вопроса для ответа
И не было ответа на вопрос.
Так повелось от сотворенья мира,
Что истина – табу, запретный плод.
Взрастивший плод владеет миром,
Вкусивший лишь – на эшафот.
Прозревшему дорога не к врачу,
А под топор, на плаху, к палачу.
1991 г.
* Одно из самых ранних сохранившихся стихотворений
Олександр Мадей, Артем Сенчило
Отгорает ноябрь
стихи Раисы Рязановой
исп.Александр МАДЕЙ
Отгорает ноябрь, на пороге – зима,
Снова холст для картины волнующе бел…
Растворились под снегом цветы и дома,
А художник закончить пейзаж не успел…
Он бродил летним городом, краски искал,
Он летел звонкой нотой в скрипичном ключе,
Рядом шли с ним друзья, что из города А,
И летели друзья, что из города Че…
И писались стихи, и рождались слова…
А, устав, он прилег отдохнуть на плече
У хорошего друга из города А,
Ну а краски вручил друг из города Че…
Стали ярче все крыши австрийских домов,
А на клумбах цвели золотые цветы.
Травы никли к подножью окрестных холмов,
Чтоб приблизить истоки своей высоты.
Город – это не только сады и дома.
Это – лица и свет их библейских очей…
Я спешу к тебе, друг мой из города А,
Я лечу к тебе, брат мой из города Че…
Місто містичне
вірш Іванни Стеф'юк
вик.Олександр МАДЕЙ
Місто містичне, місто взаємне -
Вечір прийшов оксамитно-приємний.
Літній і теплий. Душа манівцями
Ходить-мугикає все Чернівцями.
Хвилі бруківки, фрегат насолоди -
Місто назавтра дощем відмолодне,
В дерева кроні мене заховає
Місто маленьке, місто - безкрає.
Перший ліхтар - і пішло надвечір'я,
Долю розгадую в сітці сузір'я,
Просто вдихаю - відходжу від тями -
В мене взаємна любов з Чернівцями.
Дворики тихі думки відгорнули -
Тут у мозаїці - давнє минуле.
Сном припорошене. Хмелем обвите.
Місто тримає бокал недопитий.
Це просто вечір. І я просто вдома.
Хмари хитають думки невагомі.
Де ж ті думки? Десь приходять до тями.
Ніч розсипає зірки Чернівцями.
І як вино настоїться тут тиша.
Темна і добра. До ранку залишить
В пам'яті холод - легкий і приємний.
Місто красиве. Рідне. Взаємне.
УТРАТА
Стихи Ингвара Донскова)
Музыка и исполнение - Александр Мадей
Зима будет долгой.
Зима будет долгой, малыш.
Затянет морозным узором вспотевшие стёкла.
И небо над городом станет застиранно-блёклым,
Цепляясь за рифы антенн и заснеженных крыш.
Зима будет долгой.
Готовься к утратам, малыш.
Остынут улыбки, слова и дрожащие пальцы.
Твой суженый-ряженый вновь превратится в скитальца.
В душе заскребётся раскаянья серая мышь.
Зима на пороге.
А ты до рассвета не спишь.
Всё смотришь как плачут в ночи запотевшие стёкла.
Ночная рубашка на плечике снова намокла...
Зима будет долгой.
Зима будет долгой, малыш.
https://youtu.be/81wklAN0wow
Фрагмент выступления с творческого вечера в Доме эстетики и досуга г.Черновцы 12 ноября 2014 г.
Дві тополі
сл. Василь Ковтун
вик.Олександр Мадей
Ой, у полі, дві тополі,
Дві тополі та верба,
Ой, написано ж на долі
Чи то воля, чи журба.
Свіжий вітер в чистім полі,
Босі ноги по стерні,
Ой, написано ж на долі
І при шаблі,й при коні.
Кров багряна на камзолі,
Чуб козачий на чолі,
Ой, написано ж на долі
Слава роду і землі.
Ой, гуляй, козак, в роздолі,
Начувайтесь вороги,
Ой, написано ж на долі
І по духу, й до снаги.
А як ляжуть сили кволі,
І покриє їх роса,
Ой, написано ж на долі
Вільним птахом в небеса.
Думи, думи сивочолі,
Дві тополі та верба,
Ой, написано ж на долі
Чи то воля, чи журба.
Александр МАДЕЙ - "Жизнь окончится там, где окончимся…