Матвійчук Анатолій Миколайович
НЛО
Автор виконавець Матвійчцук
Громадяни, слухайте новини:
Уночі над містом Яготином
Пролітала чудернацька куля,
Синя-синя, як на лобі гуля.
Не диміла куля, не гриміла,
Вогниками тільки мерехтіла,
Сіла біля крайньої криниці,
Попила студеної водиці.
Приспів:
Що це було? Мабуть НЛО!
Ні сіло, ні впало –
По небу пливло.
Кажуть, що до тракториста Савки
Прилітали якось енлонавти,
Всі зелені, наче огірочки,
Випали з тарілки, мов із бочки.
Савка вийшов побалакать з ними,
Пригостив їх цигарками "Прима".
І тому зірвалась, кажуть факти,
Спроба міжпланетного контакту.
Приспів
Катерина – дівчина привітна,
Тільки сьомий місяць як вагітна,
Кажуть люди – що то за холера,
Не було у неї кавалера!
Бідкаються тато і матуся:
"Бідна наша донечка Катруся,
День і ніч сиділа з нами в хаті –
То мабуть усе пришельці кляті!"
Приспів
А що НЛО – ніхто не знає,
Тільки чутка по землі літає,
Що не марні ті космічні гості –
Мабуть будуть розпускать колгоспи!
Ну а нам лишається чекати
І себе байками годувати.
А щоб не втрачати інтересу,
Скажемо спасибі рідній пресі!
Гитара как женщина
Матвійчук А
Я давно не брал гитару в руки,
Все мне было как-то недосуг.
Я забыл, как оживают звуки,
Когда пальцы струн коснутся вдруг,
Я забыл, как отдаленным эхом,
Наполняя душу допьяна,
То печалью, то веселым смехом
Отдает мне всю себя она.
Приспів:
Гитара, как женщина,
Нежна и хрупка.
Была ей обещана
Любовь на века.
Но слишком доверчива
И так же нежна,
Гитара, как женщина,
Все помнит она.
Я возьму ее к себе, как прежде,
Обниму ее красивый стан –
И давно забытые надежды
Возвратятся из далеких стран,
И вернутся птицы в поднебесье
И весна разбудит вас грозой
И душа прольется новой песней
И омоет душу вам слезой!
Приспів
Матінка-вовчиця
У природи зайвих не буває.
Але якось у важкі часи
Оточили вовчу непокірну зграю
Хижі люди та голодні пси.
Влучно били скинуті рушниці –
І не стало вовчої сім’ї.
Вижила вовчиця – Матінка-вовчиця.
То дрімучий ліс захистив її.
А вовчат мисливці підібрали,
Сірих нерозумних малюків.
Добре годували, довго тренували –
І навчили убивать вовків.
І взяли їх якось полювати
В тишині незайманих дібров.
І на дикій стежці їм зустрілась мати,
Найрідніша кров. Найрідніша кров.
Закриваю очі, а мені не спиться,
І до ранку марю, знову марю я,
А засну – присниться Матінка-вовчиця,
Матінка-вовчиця, наче тінь моя...
У житті по-всякому буває.
Проминають і важкі часи.
Але несвобода вовка убиває,
Виживають пси. Виживають пси.
І живуть вони життям собачим,
Звикши до суворої руки.
А ночами плачуть,
Так невтішно плачуть,
Як брати вовки,
Як брати вовки.
