Я помру на Україні

Сергій Василюк

​

Я помру на Україні,

Я лежатиму в землі

І читатиму осінні

Казки свіжої ріллі...

​

Я помру на Україні,

Де клекочуть журавлі

І, де волю манить запах,

Завжди помисли мої...

​

Я помру на Україні,

Де в ночі шумить ріка,

І де ковдра мене вкриє

Снігова м'яка-м'яка...

 

Я помру тут в Прикарпатті,

Бо тут зорі осяйні,

Бо тут полум'я багаття,

Й твої очі золоті...

​

Вони сяють-сяють-сяють,

Як безсмертний оберіг,

Українські добрі очі

З тисячі знайду я їх!

​

Україна, ненько рідна,

Я вклоняюся до ніг,

Я помру на Україні

Серед гір, ланів твоїх!

​

Я не хочу дорогого,

Покриву на гріб мені,

Бо всі гроші зло страшенне,

Гроші - джерело брехні!

​

Я залишусь там, де славнії

Повстанці полягли,

Десь під лісом в полонині,

Тільки мрію, я якби...

​

В ці слова хоч хтось повірив

Хоч краплиною сердець,

Схаменувся і полинув,

Сплів з кульбаб собі вінець...

​

І згадав за гул трембіти,

І про пісню у гаю,

І прийшов на цю могилку,

Де і зараз я живу...

​

І я серцем передав би

Часточку свого кохання,

Щоби знову народилось

В Україні жить бажання!

​

Це все казка утопічна,

Вкрила все давно пітьма,

Це синдром шизофренічний

І це, мабуть, все дарма...

​

І, мабуть, не повернути

Тих, кого немає тут

І, мабуть, їм вже не скинуть

З закордону тяжких пут...

​

І той біль, що так жорстоко

Ранить помисли мої,

Вже, мабуть, тепер почує

Запах свіжої ріллі...

​