Заскалета Ігор
11.04.1976
Скарб
Слова: Марина Кузьменко
Музика: Ігор Заскалета
Виконує: Ігор Заскалета
Думки вітрилися
Під небом з темних хмар
Напівпрозоро все
Чи то напівтуманно...
Шляхів як завжди два:
Шукати скарб
Чи то за натовпом
Іти неспішно й прямо.
І тут всі скажуть: звісно ж по скарби!
Є карта, вітер,
Молодість.
Свобода.
Вперед до золота свій крок
В цю мить зроби.
Здавалося б:
Ну все, ідемо.
Згода!
Проте.
Все легко на словах.
В житті не так.
Вітри зустрічні.
Карти помилкові.
А золото – із тих наземних благ
Яке не варте почуття чи слів любові
Тому я вирішив.
Ні, не піду.
Можливо там,
В майбутньому.
Пізніше.
Натомість буднів площину свою бліду
Я розмалюю
Кольорами світлих віршів.
Шукатиму нових відтінків фарб...
Я вірю в силу правди.
Мрій.
І слова.
Бо як на мене – то і є найбільший скарб,
Коли душа відкрита й кольорова.
Нестримні почуття
Сл. Муз. : Ігор Заскалета
Доля мені подарувала
Мої, нестримні, почуття.
Мов пісню, лебеді співали,
Крильми тримаючи життя.
Не знаючи людської мови,
Ці птахи, вірність бережуть.
То не про них, пусті розмови.
Коханням, височить їх путь.
У загадковім сподіванні,
Стремлінь, замрійливий політ.
До сонця, донесе бажання
І зустрічі щасливих літ.
Доля мені подарувала,
Твої нестримні почуття.
Мов пісню лебеді співали,
Крильми тримаючи життя.
У ній щось є...
Слова: Марина Кузьменко
Музика: Ігор Заскалета
Виконує: Ігор Заскалета
У ній щось є...
Напевне, то душа
Трохи збентежена від правди і реалій
Вона кудись,
Як завжди поспіша,
Іде у переходи і у далі.
У ній щось є...
В її ясних очах
Поети б написали слово "щирість".
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.
У ній щось є...
Незрима таїна.
Що в пам'ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.
І це її відразу видає.
З-поміж облич і поглядів квапливих.
Спинившись, розумієш: в ній щось є...
Таке по-справжньому просте і особливе.