Жук Игорь Теодорович
07.12.1951
Магдалина
О, Магдалина, Магдалина! –
Как сладко каяться в грехах!
Как сладко плачет мандолина
В твоих ласкающих руках!
О, Магдалина, Магдалина! –
Хрустальный свет священных брызг,
И – над своею тенью длинной
Склонен в молитве тамариск...
О, Магдалина, Магдалина –
Последний взгляд – последний крик:
Неужто в нас другая глина,
Что рвемся к счастью напрямик?!.
О, Магдалина, Магдалина... –
Последний вздох, последний страх...
Как горько плачет мандолина
О несодеянных грехах!..
28.06.1977
Разговор
- Мой Ангел, скажи мне, о чем ты грустишь, Глядя со своей высоты?
- Мой сын, я печален сегодня о тех,
Кто так же бездомен, как ты.
- Но я не бездомен! Есть крыша, и хлеб,
И свет - это чем не жильё?
- Да, сын мой, не хлебом единым ты жив,
Но мается сердце твоё.
- Не надо о сердце... Пусть нет ни угла,
Ни корочки черствой ему,
- Но светит свеча, но хватает тепла
- А стены душе ни к чему!..
- Ну, полно храбриться, мальчишка седой;
Уж мне ли не ведать цены
Речам этим гордым о том, что любви
Ни крыша, ни хлеб не нужны...
- Но чем ты мне можешь помочь? Я люблю,
А перед любовью - стена.
Да, верно: я что-то вот-вот загублю -
И дальше весь век - тишина...
Но что же мне делать, скажи, Господин;
Из глины не высечь огня!..
Да, верно, мне больно... Но я - не один,
А ты всё глядишь на меня!..
Бессмертный вздохнул, и, вставая, задел
Звезду - и упала звезда;
А смертный успел, как всегда, загадать -
И всё об одном, как всегда...
Зажглись небеса, как свеча на крови,
И вспыхнули искры травы, -
И в мире не стало ни меньше любви,
Ни меньше печали, увы...
26.09.1997
Песенка о счастье
Попросила у Бога
Сумасшедшая Настя
На копеечку счастья.
Попросила У Бога
Полоумная Любка
Хоть от счастья скорлупку.
А безумная Анна,
Без ума от обмана,
Счастья ждать перестала...
А блаженная Фекла
В церкви вымыла стекла -
И счастливою стала.
Все мы, скорбные сердцем,
Просим счастья у Бога:
У него его много!..
А когда не дождемся,
Говорим себе: -
Боже,
До чего же нас больше!..
Осень 1987
С Николай Исаев, Сергей Игнатьев, Юрий Филиппов, Kasyan Elena, Валерий Сергеев иВалерий Марченко , 2017 г.Дніпро
в Сумах, в рамках проекта "Антология поэтической песни"!
Жук и Шпарышко
Винница 1984 — Игорь Жуков, Игорь Жук,Валерий Федоров, Пакет Вопросов, Стас Аршинов, Maya Goldobin, Неля Пазырюк,Владимир Новиков, лариса храпун, Та. Ш., Таня Шишкина, Alex Goldobin, Илья Винник и Дмитрий Гадашевич.
Фото предоставил Семен Рубчинский
Портрет
Сл. Муз. : Ігор Жук
Виконує: Ігор Жук
Вступ: Am Dm E Am
Am E
О, не рухайтесь, панно, я не просто дивлюся на Вас,
E7 Am
Я творю Ваш портрет із дрібних поцілунків олії,
A7 Dm
На моїм полотні завмирає скуйовджений час,
F E
І побачить вас Бог так, як я лиш Вас бачити вмію
О, не рухайтесь, панно, будьте там, на отому стільці,
Він скрипить під котом, а під Вами принишк, наче миша,
Тільки пензель зітха у моїй ледь тремтячій руці,
Та немов полотно під мазками вгинається тиша.
І немов полотно на мольберти натягнутий час,
Не витримує ґрунту і фарбу життя не тримає,
І вона обліта, ну а я бачу Вас, тільки Вас,
І крім Вас в цьому світі для мене нікого немає.
О, не рухайтесь, панно, хай там світ розганя свій візок, *
В нього є що втрачати, отож хай як вміє втрачає,
Ну а я ще не кваплюсь покласти останній мазок,
І востаннє піднести Вам чашку осіннього чаю.
Не рухайтесь, панно. А тим часом портрет ожива,
Біла магія знаків народжує Ваше обличчя;
І, забувши про все, я шепчу неймовірні слова
Ті, що Вам не посмів, віддаю полотну - воно ближче.
О, не рухайтесь, панно, вже не довго, іще тільки раз,
Жовтий пензлик, мов песик, лизне намальовану мрію,
На моїм полотні завмирає скуйовджений час,
І побачить вас Бог так, як я лиш Вас бачити вмію,
Am Dm E Am
І побачить вас Бог...
Винница 1984 — с Пакетом Вопросовым, Lucy Baringolts, Еленой Рябинской и т.д.. Фото предоставил Семен Рубчинский
Винница 1984
Фото предоставил Семен Рубчинский
Грушинка
Игорь Жук
Единственный художник
Я - единственный художник, заслуживший уважение
В нашем маленьком, почтенном,безмятежном городке.
Я рисую этикетки на печенье и конфетки,
На бутылки и варенье и на капли в пузырьке.
А вот Джонни - не художник, он рисует только дождик,
И Джованни - не художник, он рисует только Кэт.
Правда, глупый Паулино что - то вылепил из глины,
Но ведь мне за дело платят, а ему, конечно, нет.
А мои произведения смотрят с каждого варенья,
Их за пазухой уносят на бутылках с коньяком,
Потому что я - художник, заслуживший уваженье
И прошедший утвержденье в магистрате городском.
А вот Пабло - не художник, потом что он - безбожник
И Франсиско - не художник, , он осла нарисовал,
А осёл на бургомистра получился так похожим,
Что сегодня даже пристав у картины шапку снял.
И Диего - не художник, это знает и сапожник:
У него нет и мольберта, пишет прямо на стене.
А мои наклейки с мёдом да открытки "С Новым годом!",
Если мне не врёт пирожник, разошлись по всей стране.
А теперь я весь в творении,: я горю над ярлыками,
Вот расклею - и увидят: кто художник, а кто - нет.
Ярлыки свои снабдил я образцовыми стихами,
Пишет их мой друг Дистрофий, он - единтвенный поэт.
Игорь Жук
Идущие в лесу
Мне этот лес не перейти,
Но ты об этом знать не должен.
Твоя дорога будет дольше
Остатка моего пути.
И в том задумчивом лесу
Ты видишь путь, а я - красу,
Ты видишь лес, а я - деревья.
Не удивляйся: так стареют
Все, кто гуляет в том лесу...
Сегодня просто мой черед,
И если я слегка устану,
И если я чуть-чуть отстану, -
Иди вперед, иди вперед!
Ведь в том исхоженном лесу
Ты видел путь - я видел суть;
Ты видел лес, а я - деревья...
Не удивляйся: так стареют
Все, кто гуляет в том лесу.
1983
Игорь Жук
Заботы волшебника из провинциальной сказки
Я старый волшебник из доброй, но маленькой сказки.
Мне трудно работать в столице обмана и зла:
Здесь ложь надевает такие достойные маски,
И каждая правда хоть раз, но уже солгала.
Иначе нельзя, ей без этого выжить не светит;
Да что там – и зло не чурается праведных дел...
Ах, как все смешалось, смешалось, смешалось на свете –
А может, совсем не смешалось, а – я устарел.
Возможно, я слишком давно волшебству обучился;
Я Золушку с принцем сводил, вот у них уже дочь –
А принц в Белоснежку влюбился, развелся – и спился,
И бедная Золушка снова в золе день и ночь...
С утра в колокольнях на новый погром загудело –
Народ с перепугу поет лиходеям хвалу;
Я меч-кладенец дураку дал на правое дело –
А он у драконов теперь самый первый холуй.
Царевна-лягушка состарилась злющею жабой:
Все стрелы из луков, конечно, к дворцам повело, –
А Баба-Яга оказалась воистину – бабой,
И няньчит внучат, усадив на свое помело.
Данайскими видятся мне все дары и подарки,
Мне боком выходит добро, виноват без вины.
Мы с лешим распили полбанки вчера в зоопарке;
Дожить бы до пенсии – баста: уйду в колдуны!..
13 декабря 1983
Игорь Жук
Одиночество
Если я упаду - что при этом изменится в мире?
Если я упаду - упадет ли на землю звезда?
Если я растворюсь в голубом, в ярко-синем эфире,
Кто заметит, что я не вернусь, не вернусь никогда?
Ляжет темная шаль на покатые плечи планеты.
Только звезды и я, и, как звезды, внизу города...
Я и вправду кажусь порождением звездного света, -
Но когда упаду, - ни одна и не вздрогнет звезда!..
Ах, да в том ли беда! Пусть не вжиться мне в сонмы созвездий -
Я на помощь спешу всем, кого притянула Земля...
Но никто не взлетит, - жаль, никто не взлетит, не поднимется вместе.
Если я упаду, пропаду, - не заметит меня,
не заметит меня,
Не заменит меня...
1983
Игорь Жук
"Четыре пиона на фоне гитары"
Четыре пиона на фоне гитары
И отблеск свечи на струнах...
По коням, гусары! По коням, гусары!
Храни нас опять, Фортуна!
Ах, как оторвать ваши нервные ласки!..
Держите, мадам, гитару!..
Вы завтра другому состроите глазки -
Дай Бог, чтоб опять гусару!..
Копыта выстучали дробь -
Уходит эскадрон...
На ваше дивное бедро
Я приколол пион...
На улицах шумно, на улицах людно -
Сюда мы всю ночь скакали.
Ах, в городе этом влюбиться не трудно,
Но нет, на постой не стали!
И лишь генерал помахал из коляски
До стона прекрасной даме,
И бравый поручик все строил ей глазки
И гордо блистал крестами...
Копыта выстучали дробь -
Промчался эскадрон...
Прекрасной даме свой второй
Я преподнес пион...
Вот мы на постое: селенье пустое
И в воздухе пахнет гарью.
А завтра нам к бою, - что ж клясться судьбою, -
Мы знаем судьбу гусарью!..
В избе на полати в углу Богоматерь -
Забыли икону в спешке...
Молитесь, поручик, но не уповайте:
В игре не считают пешки!..
Копыта выстучали дробь...
Взметнулся эскадрон...
Перед Мадонною в ведро
Поставил я пион...
Но вот наше поле и нет хлеба-соли -
Мундиры чужой раскраски!
И кони храпят, и блудливая доля
Стыдливо отводит глазки...
И сабли сверкают, и перья мелькают -
Гульнем же, мой друг, на славу!..
Но - Боже мой! - кивер на землю слетает...
Прощайте, поручик, - браво!..
Копыта выстучали дробь -
Прощался эскадрон,
И на его печальный гроб
Я опустил пион...
09.12.1981
Присвята Галицькому полку січових стрільців січових стрільців
сл. і муз. Ігор Жук
Вступ:
G
C G E
Am E Am
Am E
Низько схилилась калина, ніби молиться Богу,
Dm E
Вітер за нами несе чи то пісню, чи то тугу...
Dm E
Мамо, не треба, - не йдіть нас виглядати на дорогу,
E Am G
Ой, ще не скоро нам коників пасти коло Бугу.
Програш 1: C G E Am
Чути нам, чути, як рідний голос нас додому кличе;
Видно нам, видно біду, що наступає від Любліна.
Мамо, ми мусим бути тут, бо ми стрільці святої Січі;
Мамо, не майте нам за зле, бо тут так само - Україна.
Програш 1.
Хмарами круки злітаються з Поділля і з Полісся,
З Білої Церкви удосвіта на Фастів виступаєм.
Доля на долю, як шабля на шаблю, піднялися;
Хлопці, до бою! - ми свій полк докупи в небі позбираєм...
Програш 1.
Мало нас, мало, нас замало, аби край оборонити -
Тільки й надії - на шаблю, на серце і на Бога...
В Києві дзвони мовчать, бо нема об чім дзвонити -
Нашої віри нема, а чужа їм не підмога.
Програш 1.
Низько схилилась калина, ніби молиться Богу,
Вітер за нами несе чи то пісню, чи то тугу...
Мамо, не плачте, не йдіть нас виглядати на дорогу - |
Ой, ще не скоро нам коників пасти коло Бугу!.. | (x2)
Програш 2:
Am E Am E Am
М-м-м...
Am Dm E Am E Am G
М-м-м...
C G E
А ми тую червону калину підіймемо,
Am E Am
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Фінал: C H Am
Розмова
(Хлопці чи чули, як сурма по нас голосила...)
Пам’яті Симона Петлюри
сл. і муз. Ігор Жук
Виконують:
Em
- Хлопці чи чули, як сурма по нас голосила?
H7 Em E
Сила ворожа закрила до волі нам шлях...
Am Em -
Пане хорунжий, якби ж то була просто сила,
* H7 Em
Ми б тою силу давно вже тримали в руках.
- Плакали верби над долею нашою злою,
Тільки й було того щастя на мент, на ковток... - Пане хорунжий, ми йшли не намарне до бою; **
Щось таки, бачите, виросло з наших кісток!..
- Щось таки виросло, кажете?.. Так, правда ваша, -
Але ж дивіться, як глушить те зілля осот!..
- Пане Симоне, то коникам завтрашнім паша,
А хто на коників сяде - досягне висот!
- Хлопці, то що ж: вам не шкода й життя молодого? -
Ваші кохані вже правнуків няньчать своїх...
- Пане Симоне, ми з тим нині ближче до Бога,
Щоб не за себе молитись Йому, а за них. -
Що ж, Україні не вік вікувати сумною,
Ми ще народимось в наших онуках не раз!
Хлопці, я дякую вам, що були ви зі мною, |
Хлопці, я дякую долі, що був біля вас! | (x2)
Корабль с фарватера сошел, Am, E7, Am
И заплутал посреди банок. A7, Dm
А капитан мертвецки пьян, Dm 2р
Старпом все мается нутром, Am
И третий день не били склянок. E, E7, Am(A7)
Седьмые сутки мертвый штиль,
И моль взялась за парусину.
И только кок, безумный кок опять испек мясной пирог, 2р
Собрав последнюю свинину.
На марсе бьётся марсовой,
Зеленый от галлюцинаций:
Кричит он: «порт, я вижу порт, четыре мили курсом норд, 2р
Руби бизань, на весла братцы!»
А рулевой едва живой,
Сизифов труд его напрасен:
Давно сломалась ось руля, бежали крысы с корабля, 2р
И уплывали к югу брассом.
А где же бравый экипаж?
Четыре призрака на баке.
Зубами желтыми скрипят, тельняшки ребрами торчат, 2р
Глаза, как у больной собаки.
А корабельный попугай
Пропитым голосом ругался.
Его от ярости трясло, вопил он весело и зло: 2р
«Что, - Попка, вот и ты дождался»?
Небритый боцман штиль клянет,
И грудь скребет, и чертом свищет.
Корабль от слов его дрожит, куда же путь его лежит?
Увы, он счастия не ищет, и не от счастия бежит,
Увы, он счастия не ищет, и от беды не убежит.
Осіння літургія
сл. і муз. Ігор Жук
Хитає осінь кронами дерев,
Мов золотими гривами Пегасів.
Вже скоро вітер золото здере,
Як святокрад, з її іконостасів.
Здере й покине, наче те сміття,
І ми його розтопчемо ногами,
Коли прийдем на пізнє каяття
Під купол неба у кленові храми.
Бо ми все ті ж, ми знову дотягли,
Аж поки в них співатиме лиш вітер,
Тепер, от стій, моли його, моли,
Щоб він дощам невчасні сльози витер.
А вітер, що ж, гріхів не отпуска,
Він господар тут, та просто злодій,
То ми й собі вкрадемо хто листка,
А хто й одну з поснулих тут мелодій.
Та й підем геть з під голих верховіть, Спіймавши в них останнього облизня,
Хто ж це там на паперті стоїть?
Чи ж це не та, забута нами, пісня?..
Лист на Донбас
сл. і муз. Ігор Жук
Йой, Іванку, війна! Баста вівці, Італія баста.
Хто б повірив торік, що отак перекрутиться світ?
Що багата Москва так збідніє, аж пуститься красти,
Грабувати сусідів - а був ніби ж добрий сусід.
Йой, Іванку, біда! Я стрижу твої вівці і плачу,
Чи ж сплету тобі светра до снігу - кобіто, не вий!
Я вже Бога дістала своїм: "Най я мужа побачу,
Най мине його куля, най верне додому живий."
Звінці шубу купила з кроля, мамі справила мешти,
Приїздили за м'ясом - я добре продала свиню.
Ще лишалися євро - сховала-м дві сотки, а решту
Волонтерам віднесла - най будуть тобі на броню.
Як я везла з Італії вам ті кевларові гельми -
Дві, сказали, не можна - а потім принесли ще п'ять.
Правда, митник вже дома пристав - була б вдарила шельму,
Але сам завстидався і хутко поставив печать.
У суботу Тарасику нашому буде два рочки,
Вже навчився казати, що тато на фронті, танкіст.
Я до ранку не сплю, шепчу знов до твоєї сорочки,
І снідання до горла не йде мені - добре, що піст.
Я, Іванку, не плачу - то так, алергія на вовну.
Маєм вже Інтернет - я в Фейсбуці така бойова!
Я кохаю тебе так як сам ти казав - безумовно,
Я діждуся тебе, тільки ти бережись там, Іван.
Я кохаю тебе так як сам ти казав - безумовно,
Я діждуся тебе, тільки ти бережись там, Іван.
Іванку, Іванку, не купуй рум'янку,
Не купуй рум'янку.
Най буду як буду, люблю, не забуду -
Лиш не згинь у танку.
Лист з Донбасу
сл. і муз. Ігор Жук
Найкраща в світі ніч, котра пройщла без бою -
Нас зупинив наказ, а в тих скінчився сказ.
І я собі лежу, баную за тобою,
І дряпаю листа, і думаю про нас.
Марічко, тут курорт - от зранку буде кава,
А танк за ніч такий, хоч став туди шампан.
То зимно, то пече - така війна лукава,
Твій светри на мені, я в нім тепер як пан.
Побуду ще, Марі, мечем, а не оралом,
Спочину від овець - хоч є і тут вони.
Як верну, барана назвемо генералом -
Але то не про всіх, є мудрі пацани.
У преси свій заскок: там - орки, тут кіборги.
Там теж є не дурні, та не вони в ціні.
Прилавки вщент пусті і вщерть забиті морги -
А ви ж хотіли що, довірившись війні?
Хтось пісеньку співа, якісь маленькі феї
Цілують в очі всіх - і мертвих, і живих.
А ти цілуй мене, я привезу трофеї:
Філософа і мир, а більше з фронту - гріх.
А потім заживем не так, як досі жили,
В Італію без віз махнем, чи в Сенегал,
І в римський унітаз, що тяг із тебе жили,
Жбурнем один портрет - мольфарський ритуал.
Найкраща в світі ніч, котра пройщла без бою -
Нас зупинив наказ, а тим вже не до нас.
І я собі лежу, баную за тобою,
І слухаю війну, і слухаю Донбас.
І я собі лежу, баную за тобою,
І слухаю війну, і слухаю Донбас.
На Україні
сл. і муз. Ігор Жук
Dm A
На тому березі, де верба миє коси
Dm
Де двоє коней звили шиї лебедині
B Gm
так пахли медом розкуйовджені покоси
C A
На Україні, Боже мій, на Україні!
Де зачепилися за хмари осокори,
А зранку трави у коштовному камінні
Там де грудьми годують небо сині гори
На Україні, на далекій Україні!
На тій єдиній, тій змарнілій, тій аж сірій
Де сієш жито, а полин із борозни,
Відкіль так гірко відлітали ми у вирій
Що вже й навряд чи сподівалися весни.
Де погляд гострий і палкий, мов квітка рути
А пісня може і скалу розворушити
І вже не думаєш там бути чи не бути,
Бо то однаково, як жити чи не жити.
У теплім вирію удосталь хліба й квіту,
Так само приязно сміється сонце з неба,
А ми співаємо слова із заповіту
І мимоволі приміряємо до себе.
На тій про кров слова, вже кров не проливайте
Її доволі проливалося донині
А серце просить: як умру то поховайте
На Україні, на далекій Україні | (2)
...на Україні |
ИГОРЬ ЖУК
Тучка вдовам слез не вытирала,
Не было убитых и сирот.
Оба оловянных генерала
Весело воскликнули: "Вперед!"
Били барабаны, пела флейта,
Серебрился оловянный строй.
Грянул бой, геройски пал ефрейтор –
Потому, что нужен был герой.
Пушки извергали фейерверки
И, с конфетным орденом на лбу,
Возлежал ефрейтор в табакерке –
Как герой – в серебряном гробу.
А потом гуляли мировую,
Победитель щедростью блистал,
И вдову ефрейтора, живую,
С песней понесли на пьедестал.
Кто сказал, что на земле чудес нет? –
Вот войска вернутся с похорон –
И ефрейтор сразу же воскреснет,
И вольется в новый батальон.
Ночь. Бойцы в коробке спят спокойно.
Командарм в кроватке приутих...
Право же – прелестны были б войны,
Если б дяди не играли в них!..
Некоторые песни Игоря Жука,
которые летают в Интернет
Українська пісня
Слова: Булат Окуджава
Музика: І. Шварц
Виконує: Ігор Жук
Картоплину у теплий город навесні закопаю,
Заодно кулемета змащу і нагострю шаблі,
І за чаркою мовчки Степана Бандеру згадаю –
А інакше нащо б я і жив у своєму селі.
Як стемніє, збирайтеся, хлопці, у мене в стодолі,
Говоріть – але тихо, бо ходять і тут москалі! –
Поміркуємо разом, чи довга дорога до волі –
А інакше нащо б нам і жити у ріднім селі.
В однострої УПА заспіває нам вуйко Гаврило
Про червону калину і чорну роботу в ріллі,
І Господь нам додасть трохи розуму, честі і сили –
А інакше нащо нам і жити у ріднім селі.
І коли кукурікне когут про часи перемоги,
І тризуб заблищить у Гаврила на гордім чолі –
В нас повірять і кури, і коні, й воли круторогі –
А інакше нащо нам і жити на нашій землі!
І корови, і гуси, і свині, й воли круторогі –
А інакше нащо нам і жити на нашій землі!
Перекотиполе
сл. і муз. Ігор Жук
Доле моя, доле, виорав я поле,
Посадив на ньому перекотиполе.
Доглядав старанно, поливав щорана,
Пий собі, билинно бідна безталанна.
Вже ж тобі не треба циганом блукати
І своєї долі між чужих шукати.
Ось тобі маєток, запускай коріння,
Висівай щороку молоде насіння.
Хочеш будеш лугом, хочеш станеш гаєм,
Будеш серцю другом і пташині - раєм,
Лиш рости велике... Виросло невірне,
І втекло від мене із коханцем-вітром,
І втекло від мене із коханцем-вітром...
Останні вершники
сл. і муз. Ігор Жук
По кому там вже знову плаче пісня?
Хто знов помер, хто випав із сідла.
Все менше нас на конях, а опісля,
Останній як впаде, прийде імла.
Настане тьма, ні проблиску, ні звуку.
Лиш день у день, мов ніч, лиш тінь у тінь.
І надаремне ти простягнеш руку -
То все примари вимерлих створінь.
І ти затиснеш пустку у долонях.
І будеш мовчки плакати без сліз,
Коли вночі присниться, що на конях
Ще хтось летить, мов поїзд, під укіс.
Та вже нема, нема кому летіти.
В порожніх сідлах вороння сидить.
Яка ж, яка заморська аква віта
Ще хоч би сотню здатна воскресить?
Нема, нема, пусті конячі спини.
Лиш десь із кузні все ще чути клеп.
Якийсь коваль, напевне, що причинний,
Кує коней і знов пускає в степ.
Роздоріжжя
Сл. Муз. : Ігор Жук
Стинаються в герці скажені сини України...
(Василь Стус)
Газет не читай, бережи потурбовані нерви,
Закрий телевізор картиною Клода Моне.
Піди в гастроном, закупи там останні консерви,
І ляж на диван. І чекай, доки все це мине.
Не змити дощам всі нітрати, нукліди і гасла,
Не вийняти мозок цілим із одвічних лещат –
Бо навіть у небі одна тільки зірка не згасла,
Одна ще горить, а всі інші давно вже – блищать.
Цей світ збожеволів. Саперні лопатки і гума,
І дурень, що кличе святити ножі та серпи...
А ти не вставай, ти дивися у стелю і думай,
Дивися і думай – та тільки, на Бога, не спи!..
Під вікнами кличуть: "За нами!.. За нами!..
За нами!.." – Нове покоління месій випускає тюрма.
"За нами, за нами!.." – і точиться бійка з млинами,
І списи, і ребра тріщать – а звитяги нема.
Та й бути не може, допоки в скаженому герці
Стинаються з привидом привид, з марою мара,
І зло полином проростає у кожному серці –
Родючий то ґрунт від зотлілого в ньому добра!.. Змарновані села до стріх заросли бур'янами,
Скалічені долі розносяться вітром, як дим...
Куди ж ти схопився? – "За нами, за нами, за нами!.." –
Що ж, дай тобі Боже вгадати куди і за ким...
